3 прекрасних дні у Львові

Таки чарівний той Львів!

Львів був однією із моїх захмарних мрій. Я переконана в тому, що мрії здійснюються…якщо в них вірити. Ось так і я вірила, але вже й не сподівалася. І цією весною, в останні дні березня, моя маленька мрія стала реальністю. Але все по порядку. 

У Львові, а саме в Українській академії друкарства, 28-30 березня проводилася олімпіада з видавничої справи та редагування(а це моя спеціальність). Мій куратор запропонувала мені і ще двом моїм одногрупницям взяти в ній участь. Хоч я і не вважала(не вважаю і на цей момент) себе добрим знавцем в цій галузі, проте бажання відвідати Львів мене пересилило. І 28 березня о 06.14 ранку ми виїхали до міста Лева. 

У душі все тріпотіло, завмирало навіть від однієї думки про те, що вже за три години я буду там, у місті моєї мрії.

Львів, той прекрасний Львів! Такий сучасний, великий, унікальний. Проте вже перші мої враження про нього зіпсували жіночка в «Сільпо», забиті дощенту маршрутки і далекі відстані. Єдина наша проблемка виникла з хостелом, а точніше з його знаходженням. Ми довгі десь 2 години чекали нашу маршрутку, шукали адресу, а потім, як вияснилося, нас поселили в інший – у самому центрі Львова, біля площі Ринок.  Коли ми приїхали до нього(знову ті маршрутки), моєму захвату не було меж! 4 поверх, спіральні дерев’яні сходи, балкончики з видом у двір, шикарна квартира з кухнею і не менш шикарна наша кімната, де ми жили втрьох. А який захопливий вид із нашого віконечка був!.. На той час всі наші вранішні негаразди швидко відійшли на задній план.

 Я закохалася у те місце та у те місто.

Навколо багато людей, всі такі різні, по-своєму гарні, незалежні та самостійні. У них відчувалася якась своя внутрішня сила. А яка архітектура! Про це можна писати окремий пост. Зовсім різні будинку, схожих нема абсолютно, у кожного своя маленька історія. На кожному кроці старі фасади, на стінах скульптури, малюнки. Все таке оригінальне, але як вміло воно поєднується з усім тим, що навколо, як класно вписується в нашу сучасність. Кожна вулиця – просто казка та старовина(у хорошому смислі цього слова). Ми ходили по них і не могли намилуватися. Так ось, вулиці. Вони змушують битися серце швидше. Я не розуміла, як таке можна було створити і щоб воно «доіснувало» до наших днів. 

Хаха…і якби не наші «вічні» проблемки із пошуками то магазинів продуктових, то кладовища, то того ж самого хостела, ми, напевно, і не обдивилися більшої половини того, що бачили. Ми не ходили центральними вулицями, ми хоч і блукали, але робили це із задоволенням. Неможливо було не сфотографувати, хоч фото я все одно не маю дуже багато. Напевно, хотілося ці всі моменти зафіксувати десь у своїй голові, в серці. Емоції мене переповняли. Я хотіла це все, що навколо мене було в ті моменти, заховати, поглинути, наче чорна діра, і не відпускати, залишити із собою назавжди. 

Не знаю, чи описувати вам нашу олімпіаду, її «підготовку», сам процес і думки щодо неї. Скажу, що олімпіада – це була лише моя причина. І навіть якби я не здобула ніякого місця, не засмутилася б. Я й до цього часу не усвідомлюю, що посіла 3 місце на Всеукраїнській олімпіаді з видавничої справи та редагування. У момент нагородження в мене тряслися руки, ноги, нічого мене не слухалося  та відмовлялося виконувати свої функції. Нам подарували книжки, дипломи та грамоти, але найважливішим це все-таки був той досвід, зустрічі з новими людьми та перевірка самої себе. 

Скажу чесно, про олімпіаду я думала в останній момент. Львів не давав можливості зосередитися на якійсь одній справі і повністю віддатися їй. Ми з дівчатами дуже багато гуляли, насолоджувалися тими всіма краєвидами, замками, соборами, будинками, кав’ярнями. Щодо кав’ярень варто сказати дещо більше. Запах кави повсюди. Люди з кавою повсюди. На кожній вулиці кав’ярня. Не схожа на іншу, особлива. У Львові культ кави. І в цьому я переконалася. У наш останній день у цьому місті ми все-таки відвідали кав’ярню у Львівській майстерні шоколаду. 

💕Це було просто неперевершено та незабутньо, а цей смак в мене ще й досі на вустах. Смачна ванільна кава, і цукор справді ні до чого. Я замовила ще гофри(бельгійські вафлі), вони були политі шоколадом. Це було фантастичноооо… Хотілося розтягнути той момент якнайдовше.Сидіти, спілкуватися, смакувати десерти і пити казкову каву у такому милому місці. 💕

А після того ми піднялися на найвищий поверх і майже увесь Львів був у нас на долоні. Це відчуття єднання з усім світом, коли ти наче б тут, але водночас десь далеко-далеко, десь у своїх думках, мріях. Так, Львів виконує й інші мої маленькі мрії. Також ми зайшли ще й у цукерню «Фреска». Який там інтер’єр! Єдиний мінус – вид з вікна на будівництво. Ми замовили гарячий шоколад. … Чомусь після того я вирішила, що це не моє, і вже забагато шоколаду у моєму житті.

А нічний Львів ще прекрасніший! Верхівка одного собору мені нагадала Єйфелеву вежу, вона так само світилася. Ліхтарі, світло фар, жива музика в парку, молоді та щасливі люди і не надто голосно. Хотілося зупинити час, забути про все на світі: про свої проблеми, турботи, згаяний час, помилки. Львів мене навчив жити тут і зараз, цінувати, що маю, і не жалітися, брати від життя максимум.

Ще один обов’язкоий мій пункт розповіді – Личаківське кладовище. Не хочу на цьому детально зупинятися, але дещо скажу. Так, це місце поховання відомих і не дуже, багатих і не дуже, тут поховані  Франко, Шашкевич, Крушельницька та інші визначні українці, проте в мене залишилися неприємні відчуття. Чомусь ця ідея створення для своєї сім’ї склепу(або ж гробівця) не припала мені до смаку, стало моторошно і незручно, ніяково. Звісно, Личаківка – музей і обов’язкове місце для відвідування у Львові, але я б не хотіла ще раз туди повернутися. 

3-ій день у Львові. Я відганяла від себе ту думку, що це вже кінець і сьогодні ми вже їдемо. Я звикла до Юлі та Богдани, ми стали однією маленькою сім’єю на ці три дні, звикла навіть до того швидкого темпу життя міста, до вічно забитого транспорту та незрозумілого дорожнього руху, до великої кількості людей на вулицях та до самого Львова. Я так і не прокаталася трамваєм. І вже наступного дня, у Луцьку, я засумувала за Львовом, захотілося знову туди повернутися, хоч на якусь годинку знову відчути ті емоції. 

Мрії мають втілюватися в життя. І часом це саме життя і допомагає нам у цьому. Я переконана, що це була не остання моя подорож до Львова, ще дуже багато чого треба зробити. Тож я вже в передчутті чогось ще більш вражаючого! 

Львів став для мене чимось особливим, новою сторінкою в моєму житті і такою прекрасною! 💞💭💯

Завжди з вами,

Я!