Gorelova Alena

Привіт . Як ваш настрій? Весна вже увірвалася до вашого дому?💕 У мене виникла ідея поділитися з вами блогерами, яких я дивлюся на Youtube. Вирішила виділити тих, хто особливо мені подобається та за якими мені цікаво споглядати не тільки на youtube-просторі, але ще й в Instagrami. Тож, почнемо? :)

Привіт.:)   У мене виникло деяке затишшя, але зараз я вирішила поділитися з Вами своїми враженнями від перегляду фільму "Красуня та Чудовисько" . Сподіваюся, ви не залишитеся байдужими.) Всі ми віримо у прекрасне та казкове майбутнє, тільки зі світлими та позитивними подіями. Особливо, дівчата. Казки, мабуть, найулюбленіша наша тема. Розкішні сукні, гарні зачіски, черевички, гідні принцес, і, щонайголовніше, принц на білому коні. Куди ж без принца?)

Ніколи особливо не любила весну. Моя наулюбленіша пора - це осінь, але зараз не про неї. Я не відчувала якогось оновлення з приходом березня, не будувала планів на літо. Але ось вже протягом декількох років я почуваю щось зовсім нове, яке не піддається моїй логіці. Так, тепер весна в мене асоціюється з можливістю змінити себе. Я зараз поясню.

Я народилася та жила в невеликому містечку з населенням в 25 тис людей, але про Київ ніколи не мріяла. Так, з плином часу, коли вже є тисячі можливостей відвідати нашу столицю, мені подобається їздити до того міста, гуляти по вулицях, зустрічати тисячі незнайомих мені людей, знаходити щось прекрасне та небуденне у деталях, пити каву та насолоджуватися тими моментами. Але зараз я в Луцьку. І невимовно цьому рада. Погодьтеся, що є міста набагато більші і, можливо, в чомусь кращі, але для мене це особливе місто. Насамперед воно змінило мене. Як?

Привіт усім! У Вас буває таке, що Ви щось дуже довго виношуєте всередині, чогось прагнете, хочете, про щось мрієте, а про що саме не знаєте? У мене така ситуація вже останні десь півроку. Гортаю Instagram , черпаю натхнення з гарни х сторінок, намаг аюся щось зробити схоже, але все ж  таки хочеться щось своє, рідне, таке оригінальне та неповторне. Це м оя далеко не перша спроба "виходити в люди" . П исала щось собі "в шухлядку", інколи публікувала в деяких соцмережах, але нещодавно натрапила на дівчину, яка допомогла мені повірити в себе. Особисто з нею я не знайома, вчимося на одному факультеті. Особливо нічим вона не вирізняється, але...вона займається тим, про що я таємно мрію вже давно , навіть сама не знаючи ц ього, - блогерством. У той момент всередині мене щось вибухнуло, запалилося. Я нарешті зрозуміла: або зараз, або вже ніколи. І ось, пишу, трошки невміло, по-дитячому, зі страхом осуду, критики. Але з вірою, що все-таки не помилилася зі своїм вибором