Gorelova Alena

Привіт. Постійно повертаюся до свого блогу. Маю тут можливість писати все, що хочу, і не боятися, що мене хтось засудить. А ще і розповісти, де я, що я, про що моє життя зараз і що в ньому відбувається взагалі.

Вівторок. 5 ранку. У кімнаті вже світло. Мій перший повноцінний день у Києві, точніше поки що у Вишневому... Мої думки, записані протягом перших днів перебування у Києві. Записані в нотатках на телефоні. Важко все тримати в собі, а тому вирішила повернутися до блогу. Залишу напам'ять собі ці часи. Звісно, якщо мені захочеться колись ще про них згадувати.

Я переглянула всі раніше написані мною пости і отримала шок! Особливо ті пости, які написала саме в цей травневий період. Про що я думала, хвилювалася, що було для мене цінне... Я начебто повернулася думками, всім тілом у те минуле і навіть емоційно все це знову пережила. А як написано?... я, коли все це перечитую, дивуюся найперше собі. Мені інколи здається, що це пишу не я, а хтось інший за допомогою моєї руки - гарно, чуттєво, з емоціями та не соромлячись, на відміну від теперішнього... 

Понеділок .  Початок моїх останніх навчальних днів в університеті. Їхала додому, звучала гарна музика, навіть доволі символічна, а я дивилася у вікно і розуміла, наскільки мене змінили Луцьк і ці п’ять із половиною років. Будинки, машини, перехожі, а я сиділа і не вірила, що час все-таки так швидко минає. Ця, здавалося, буденна дія надихнула мене на тисячі інших думок, які і без цього хаотично живуть в моїй голові. Щоправда, не маю сили їх усіх впорядкувати та розкласти по поличках, систематизувати та й взагалі прибрати зайве.

Все зруйнувалося, коли на Новий рік я не загадала бажання...

Понад рік нічого не дописувала, геть закинула цю справу з блогом, не мала бажання продовжувати те, що колись розпочала з таким величезним захопленням...