Очікування.

Добрий вечір, друзі!

Сьогодні я вирішила поділитися з вами своїми останніми думками. Просто згадала, що цей блог я створила не тільки з метою ділитися чимось корисним, а як можливість виплеснути свій багаж емоцій, думок та переживань, які інколи не дають нормально жити. Тож, поїхали. 😉

Як часто ми щось або когось очікуємо? У моєму житті така річ майже постійна. Свято, зустріч, подорож, подарунок, п'ятниця, вихідні або можливість, поцілунок, дзвінок, простий привіт. Такі елементарні речі часом доводять нас до емоційного збудження та хвилювання. Мені здається, що начебто від усього цього може змінитися моє життя, якесь раптове диво увірветься і все зміниться магічним чином. Хаха...звісно, все може змінитися, але тільки не так. Ми так сподіваємося на щось інше, щось далеке , що забуваємо про все те, що маємо зараз. 

〰

Я маю одну нехорошу звичку - я думаю не про сьогодні, а про завтра чи навіть післязавтра. Це проявляється у моїх планах на навчання, дружбу, кохання та стосунки і на життя в цілому. Чомусь думка про завтра для мене сильніша і більш вагома, аніж моє перебування зараз, в цей момент, тут, на ліжку. Я не знаю, що це і чому воно так сильно засіло в моїй голові. Страх перед невизначеністю і неможлива швидка реакція на будь-які зміни? Хм, всі мої події життя давно мене вже загартували до цього, проте...

✔Можливо, це якась НЕвіра в саму себе? НЕлюбов? НЕприйнятність? 

〰

А що хорошого в тому завтра? Все те ж незнання. І по суті - завтра не існує. Є тільки цей момент, ця секунда нашого життя. Так, "там", у тому захмарному завтра нам завжди добре, ну, принаймні, так здається. Всі проблеми вирішені, життя рухається так, як ми того бажаємо, цікава та улюблена нами робота, сім'я, друзі, відпочинок, гроші. Та хіба все станеться так? Я сама собі дивуюся, думаючи про щось довготривале, майбутнє і неблизьке. Звідки цей мотив будувати та щось планувати на вічно або ж на тривалість?

〰

💭  Пам'ятаю один момент, він доволі особистий, але для мене є показовим. Чи вдумуєтеся ви в те, що маєте просто зараз? Вас обійняла кохана людина і вам добре, вас поцілували і цей прекрасний момент, вам посміхнулися і тепло на душі від цього, ви приготували смачну вечерю чи сніданок  - ви пам'ятаєте ті моменти? Так ось, у той момент, коли ми просто поруч лежали, розмовляти, наші обійми, особливий затишок та певний настрій, змусили мене триматися за той час, насолоджуватися ним. Мені було дуже спокійно. В голові не літали зайві думки, я не хвилювалася про те, що буде завтра, а чи вийде з цього щось. Я забула про всі свої надумані мрії.  

Тоді в мене було лише тут і зараз.

〰

Я надумаю собі тисячі причин, сотні відмов, чому це не можливо. Або ж буду шукати ідеал, відштовхуючи від себе всіх і все, якщо це не відповідає йому. Так важко зійти з того надуманого нами шляху, який, можливо, зовсім і не наш, нам не потрібний. Важко порушити свій звичний режим мислення, думок та й життя. Очікувати, що все, що тобі колись сказати або й ти сам собі надумав - це безглуздо й неправильно.

Я проти очікування. Я за мрії, але не за ідеали. Я за пошук свого, рідного, комфортного, близького, душевного, насправді потрібного. Я проти чогось нав'язаного. 😙

Завжди з Вами, 
Я!