Все відпустити?

Що ж, події життя самі дають теми для обговорення. Я не можу все тримати в собі, мені краще це записати, виговорити - і тоді навіть вирішення певної проблеми з'являється на поверхні.

Я люблю думати. Аж занадто. Особливо надумувати собі те, чого немає і ніколи не станеться. Додумувати деталі, певні ситуації, розмови. І цим псую собі життя. Все надумане та вигадане завжди псує справжнє та теперішнє. Ми наче б живемо в декількох паралельних, здається, в кращих паралельних, аніж наш реальний світ. ТА чим вони кращі?

〰

Я б теж хотіла мати інший, більш ідеальний, більш правильний з якихось міркувань світ, без моїх колишніх помилок та без розчарувань. Бажання все або хоча б частинку подій з мого життя повернути назад і переграти майже завжди переслідує мене. У ці моменти я думаю, що ненормальна, не така, як інші, занадто наївна та по-дитячому несерйозна, яка вірить у казку та ідеальний світ. Але...ні, не вірю в ідеальний світ. Він мені не потрібний. Хоча поняття ідеальності для кожного своє. Я і справді вірю і хочу мати дещо інше життя, яке наврядчи можна назвати ідеальним з погляду всіх тих параметрів. Я постійно думаю, що живу не так, як маю. Хоча все ж таки - результат "на обличчя". Що маємо, те маємо.

〰

Я постійно хочу зробити так, як це буде правильно. Я хочу заглянути у своє майбутнє і знати деякі важливі для себе речі. Гадання - найелементарніше, що я могла зробити. хахах....до ворожок не ходила. У народі це зветься "сам собі майстер", тобто ворожіння на популярні українські свята. Я настільки забила собі цим голову, що вже не можу спокійно жити. Ні, навіть не самими ворожіннями, а тими результатами, які отримала. І тепер маю не зовсім приємну річ. Все, що відбувається у моєму житті,  підлаштовую під них. Особливо це стосується особистого життя. Хм...кажу ж, ненормальна, а мені на хвилиночку - 21 рік.

Так ось, ці ворожіння про хлопців, про ім'я і таке подібне. Хм...і я настільки на цьому зациклилася, що не помічаю реального життя, всіх тих, хто намагається залишитися в моєму житті і просто хоча б з'явитися в ньому. Всім, хто не відповідає моїм тим нагаданим параметрам, я відразу кажу "До побачення". Навіть не даю жодного шансу. У моїй голові стоїть мертвим каменем блок, який заважає щось змінити або хоча б спробувати, стіна, об котру я постійно б'юся. Це дуже міцно закріпилося в мені і не відпускає. Я відчуваю, як воно мене тримає. Єдиний спосіб якось забутися - алкоголь, так, хоча все одно десь там, всередині я відчуваю той весь тягар або якір, який тягне мене донизу, до моїх упереджень стосовно життя.

І знаєте що? з'явилася людина, яка допомогла мені вийти за межі. За ради неї я вирішила позбутися всіх нагаданих мені речей, навіть думати про них не хочеться. Зараз вони мені здаються настільки непотрібними, безглуздими і неважливим.  

Це просто дурість - підлаштовувати своє життя під якісь ворожіння, обмежувати себе у всьому, що не відповідає їм, стримувати себе і свої емоції. Бо все в один момент може зруйнуватися, піти не за планом і перевернутися з ніг на голову, змінити всі твої думки про те, як має бути. А причина усього того, що відбувається - одна єдина людина, яка кардинально відрізняється від усіх попередніх та - головне - від моїх упереджених ідеалів. 

Мені терміново потрібен був такий струс, нервовий імпульс по всьому тілу, по кожній клітинці. Щоб до мене нарешті дійшло, що так, як я жила останній рік-два, жити не можна і неправильно. Та в принципі нема такого поняття - правильно чи неправильно. Людина сама для себе визначає, що входить у її межі допустимого та нормального, яке, можливо, не викличе осуду в інших. Та хіба це важливо - хвилюватися через інших, про їхні думки про тебе, про твоє життя та про мораль? Головне, самій розібратися в собі, відкинути все заздалегідь надумане.

〰

І коли хочеться бути з тою людиною, забути про все: брюнет чи ні, "правильне" ім'я чи ні, а головне все ж - хочеться отримати тепло, обійми, увагу, насолоду та відчуття реального щастя, не навороженого раніше мною. А це все неможливо...

Тому що ти знову все зіпсувала.