Сама вдома. Моя версія. Част. 2

Все було б добре, якби я не почала гостро відчувати потребу в людях. Поруч. Терміново...

Починаю рахувати дні до приїзду батьків. Скучила, звісно ж😁 І хочеться хоч на деякий час прокинутися не через будильник і не підлаштовувати свій день під собаку. Проте до всього звикаєш. Прокидатися рано навіть вже подобається, день стає довшим і засинати також краще. Це приємне відчуття знати, що хтось тебе потребує, комусь ти потрібний і без тебе вони не зможуть. Ну так, напевно, мій такий самотній тиждень саме через потрібність бути вдома з собакою і кішкою. Але я вже не жаліюся. Та з ними класно, весело. Тільки вигулюй їх, корми та інколи животик почухай та за вушком. І все.

Два дні не було Інтернету. Ще на півдня вийшов із ладу один телевізор на кухні, але це вже через мене. Ахах....з технікою я все-таки не дружу, але зараз вже все добре. Без Інтернету трохи важко, проте з'явився час для книжок. Переглянувши, що ж я набрала в бібліотеці, дійшла до висновку, що приваблює мене тільки Харукі Муракамі з його "Полюванням на вівці". Знаєте, досить непогано. Незрозуміла назва вже стримує та стимулює до прочитання. Цікаво читати, написано водночас і складно (через те, що не розумієш, до чого ж тут вівці), проте і просто, зрозуміло, нема відчуття відірваності тексту та мови від реального життя. Та це взагалі супер. За це й подобається мені цей автор. І те, що роман в 300 сторінок ніяк не зупиняє, плюс час швидко йде, нема коли засумувати. Тому рекомендую👍

Тиждень самостійного життя дає можливість для кулінарних експерементів. Чомусь коли я сама, готувати щось нове та й просто готувати в мене проявляється яскравіше, аніж коли я не сама. Дивна реакція на самотність. Дуже дивна. Прокидається моя пристрасть до кисломолочного сиру: сирники, запіканки, вареники. А коли як не зараз тренуватися?😉 і знаєте, можу з впевненістю сказати, що на сніданок мій майбутній чоловік та діти не залишуться голодні 😊😉 Приємно щось готувати нове, бачити, що руки в мене ростуть все ж таки з потрібного місця😋 

Дім. Треба стежити, щоб все було чисто та прибрано. Приємно відчувати себе господинею. Хочеться вже мати свій власний куточок. Хоча розумію, що це і мій дім також, але відчуття того, що ти дорослішає, вчишся в іншому місті, викликає якісь інші думки та спонукає думати про своє власне житло. На 2 літні місяці я наче б вдома, проте далі...гість, хоч і дуже рідний, бажаний та особливий.

Час летить дуже швидко - ось це я почерпнула за цей тиждень, хоча давно це знала. Такі речі тільки підтверджують це правило. Хоч і прокидаюся рано, проте, гуляючи сьогодні з Мілордом на вулиці, зловила себе на думці, що вже сьогодні 14 липня на хвилиночку. Інколи я всю свою увагу концентрую на певних об'єктах або діях, таким чином забуваючи і навіть не реагуючи на зовнішній світ та час, зміни та події. Минула половина літа, а я знову застрягла у невизначеному стані. І це реально дратує. Це відчуття роздратування мене не виводить зі ступору, а тільки змушує заглиблюватися в себе та шукати причини невдач всіх моїх планів. 

Цей пост виходить зовсім іншим, ніж попередній. В самотньому проживанні є ще й плюси: на тиждень ти ні від кого не залежиш, робиш що хочеш (ну майже, не забуваємо про собаку та кішку), вирішуєш всі проблеми та побутові питання самостійно (хоча так було і в гуртожитку). Але самотній власний дім набагато краще, аніж самотня кімната в гуртожитку. О так, ще одне, можна ходити в душ і не закриватися (для мене це надважливо!) і ходити по квартирі як і в чому заманеться. 

Такиийй кайф просто насолоджуватися абсолютною свободою в таких, здавалося б на перший погляд, простих речах.

 Хм, не думайте, що мій тиждень був тільки одним великим мінусом. Просто, як кажуть, у медалі дві сторони. Ось так і в мене. Але знаєте, мені це починає подобатися. Звісно, я теж була б не проти поїхати на відпочинок, на море, а не сидіти в задушливій квартирі посеред літа. Проте в таких тижнях є певна нотка особливості та релаксу. Я з собакою майже найкращі друзі, хаха, а з Муркою у нас і так все було дужеее добре.

І я вже майже не думаю про свої негаразди, про те, що мало б бути, але не сталося і про багато чого іншого. Це вийшло таке собі своєрідне лікування....Непогана профілактика: залишитися на тиждень сама і закопати всіх своїх тараканів та повернутися до більш-менш реального життя, бо справжнє реальне життя - це не для мене. Все-таки. У мені завжди знайдеться місце для наївних мрій про казку, вигадувань та планів, які можуть так і залишитися нездійсненними.

Що ще сказати про цей тиждень? Виявляється, це зовсім не багато, грошей всіх я не витратила, які отримала (хм...), я майже вивчила всіх собак, які гуляють там, де і ми, знаю більшість пісень, які звучать з телеканалів телевізора (ні, щоб зайнятися чимось корисним), з'ясувала, що досить не добре чхнути в порожній квартирі, трохи страшно ахаха...

 

Таким був один мій тиждень літа. Думка, що і я побачу море в цьому році мене ще все-таки гріє та не полишає.  Далі я буду вигадувати що саме приготувати батькам на річницю весілля, а всім вам бажаю гарної другої половини літа. І не пропустіть її, як це я зробила з першою. 😉💕