Київ. Місто свободи

Привіт! На два дні я змогла вирватися з дому в Київ! 🙏 Якщо вам цікаво, залишайтеся зі мною та продовжуйте читати далі. Київ не тільки на цей раз вразив мене емоційно, але ще й дав багато моментів для роздумів. І, безперечно, я не могла це оминути і залишити поза своєю увагою. Ну що ж поробиш, така я - можливо, в мені вже прокидається той "дитячий" максималізм (який мав вже покинути мене взагалі-то) 😂, і на речі я дивлюся не з побутового рівня чи з погляду реального життя, а з філософським підтекстом 😎 Погнали 😉

Все нижченаписане - тільки мої думки та погляди, а тому, можливо, для когось не правильні або ж неприпустимі 😋😘

Київ. Місто вільних людей. Місто свободи. Свобода=люди. Місто, яке без слів говорить  тобі рухатися далі, не стояти на місці та бажати завжди більшого. Це місто шалених та божевільних мрій та бажань, які реально втілити в життя. Місто, яке дихає тою свободою на повні груди. Воно не бачить та не відчуває будь-яких обмежень та заборон. Всім на всіх та на все абсолютно байдуже: на одяг, зачіску, макіяж, національність.

Ти вибігаєш з дому, п'єш каву в найближчій (або ж навпаки йдеш в улюблену) кав'ярні і далі в постійному русі. Місто тебе поглинає, і ти розчиняшся в ньому, але не в негативному смислі. Велике місто оселяється в тобі і ти стаєш втіленням всіх його характеристик та особливостей. Коли в Києві, та це й інших великих міст стосується, не можеш не відчувати всієї тієї сили, яка акумулюється в ньому. Київ навіть ненав'язливо змушує змінюватися та вдосконалюватися. Не займатися тим самим спортом або ж саморозвитком неможливо. Тоді чомусь відразу зникають тисячні причини, аби не робити, натомість з'являються можливості та способи, аби зробити щось. 

Особисто мене емоції переповнюють! Частину цього тексту написала по дорозі додому в електричці, бо треба було звільнити думки і запам'ятати все те, про що я думала. 

Київ захоплює. І хоч би скільки говорили-показували, що Україна бідна та нещасна, не вірю! По місту цього взагалі не скажеш. В Києві все прекрасно. Їздять шикарні машини, люди проводять час та відпочивають в ресторанах та кафе, зводяться будинки. Проходячи по вулицях, які вважаться в столиці люксовими, на хвилиночку забуваєш, що і війна наче б на Сході, і тихенько бажаєш і собі хоча б на день опинитися на місці тих замож, пожити тим життям, в тих умебльованих за останньою модою квартирах (вже й будинок собі придивилася ахаха), поїздити в дорогих машинах та відчути той люкс столичного життя. Думаєш, чому вони можуть собі це все дозволити, а ти ні, твої батьки та знайомі?.. Відповідь очевидна, але пост не про те.

Київ реальніше та краще відкриває очі на безліч речей, які для тебе, здавалося б, не зрозумілі, робить їх очевидними та знімає всі ілюзорні завіси та маски. Люди в Києві інші. І хай кажуть що це місто змінює людей в гірший бік, але неможливо залишитися осторонь всіх знятих тут обмежень та правил. А що таке правила? Це ті рамки, в яких ви підпорядковуєте своє життя під інших. І це правда, яка відкривалася мені тільки ось тут, в Києві.

Свобода дій та небмеженість вибору - ось що рухає людьми та самим Києвом. Я застрягла у своїй обмеженості та правилах. А насправді, вони тільки псують мені життя, а не допомагають. Бути правильною та хорошою для всіх - ось чого можна позбутися в Києві, навіть за два дні. Київ просто місто, але вчить не зважати на думку інших, а думати перш за все про себе та своє близьке коло людей. Егоїзм? Зовсім ні. А реальна оцінка життя та його обставин. 

Найбільше вразив саме вечірній та нічний Київ. Час, коли людина повністю така, яка вона є, не прив'язана до інших та до будь-яких меж. 

Парки. Окрема тема. Сідаєш на траву, лавки, бетонне обгородження, береш сік-каву-пиво чи щось інше і просто, просто розслабляєшся, радієш, що вижив після робочого дня 😆, забуваєш про проблеми, які назбиралися протягом дня, і насолоджуєшся вечірньою прохолодою та приємною компанією. 

Оо...компанія та взагалі люди. Ти вправі сам обирати собі друзів! хм, як це б небанально звучало. Але ж так і є, скажете ви. Хм, так, але не так. Не завжди. ТИ вільний у своїх висловлюваннях та уподобаннях.

За весь мій "вікенд" у Києві я згадувала лише двох людей, яких мені реально там не вистачало (звісно, ви ж розумієте, що батьки поза цим), (і тих людей не вистачає не тільки в Києві). Люди, які б оцінили та пережили разом зі мною все те, що було зі мною тоді. Не нав'язуйте самі собі ті стосунки з тими людьми, з якими вам важко, які вас не розуміють та не підтримують хоча б частково та з якими вам самим некомфортно. Не жалійте їх і не створюйте проблем собі. Складно зробити, але реально, а потім легше. Відчуття свій-не свій ось тут спрацьовує!

У Києві важко обманювати себе. Спочатку - можливо так, але відчуття, що ти живеш в ілюзіях, тебе згризе зсередини. Київ завжди буде вимагати бути чесним та відкритим в першу чергу перед самим собою. І краще це зробити раніше - і буде простіше. Не треба ускладнювати ситуацію, коли вже сім'я та діти ахах. Це образно, звісно, але чітко та конкретно. Турбуйтеся про свій душевний стан та комфорт, а вже потім про чийсь інший. 

Хм, хотіла описати власні враження про Київ, а вийшло, як завжди, асорті з думок. Повчання від Альони, а не як не опис що бачила і де ходила в Києві.😛😜😝

Справді, Київ більше вплинув на якісь особистісні думки та погляди. Проте, звісно, я залишилася під величезним враженням від абсолютно різнобарвної, різношерсної архітектури міста, приголомшливих видів та панорам, людей, прогулянок в парках, такої смачної кави, вуличної музики та караоке. А величезна кількість назв відвіданих місць не запам'яталася, проте назавжди залишаться у пам'яті емоції, які виникли після. 

Ходили дууже багато, вночі вже не відчували ніч і голови, а спекотне липневе сонце залишило свій слід і на моїх плечах та лобі ахаха, така собі вийшла київська засмага, десятки пройдених кілометрів, сходи, фонтани з шампунем, висота деяких бізнес-центрів, від яких паморочилося в голові та захоплювало подих... Хрещатик (ясна річ), Поштова площа, Володимирська гірка з її панорамою, де весь Київ як на долоні, Андріївський узвіз, Поділ, Маріїнський парк і вся "Арсенальна", бульвар Тараса Шевченка і ще... всього не перерахувати! Більше б часу на прогулянки... а вулиця Шовковична та палац?!..

Ще тільки плануючи цю поїздку, не знала, чи взагалі треба їхати, який смисл в цьому та взагалі краще посидіти вдома. Але здоровий глузд переміг. І пропозицію Марінки я прийняла. Саме вона стала ініціатором мого приїзду в Київ та до неї зокрема. Вона подарувала мені стільки багато приємних моментів та емоцій, яких мені так не вистачало в Славутичі. Вона стала моїм рятівним жилетом та промінчиком світла, тепла та любові.

Ви, якщо дочитали до кінця, зрозуміли, що Київ не залишив мене байдужою. Я навіть не знаю, як можна не закохатися у це місто? Хм, чи хотіла я б оселитися і жити в ньому? Ні, не моє це...

До дуже швидкої зустрічі, Києве!