з поверненням.

Понад рік нічого не дописувала, геть закинула цю справу з блогом, не мала бажання продовжувати те, що колись розпочала з таким величезним захопленням...

Що змінилося зараз - навіть не знаю. Я змінилася. Весь цей час писала собі щось у свій записник поряд із розкладом пар, новою музикою, рецептами, які варто було б приготувати. Виникав певний дисонанс: наче б і люблю писати, і хочу це робити, і легко це дається, а з іншого боку - для чого, кому потрібно, що з цього буде далі і щось подібне. Мене інколи вбиває моя "любов" до ось цих терезів власних думок. 

Чому все так ускладнюю? Не хотілося писати щось занадто відверте і на Instagram, може, з часом. Легше і вільніше себе почуваю тут. 

У мене стільки всього змінилося, змінюється, розривається, відмирає, вмирає та народжується, що я вже просто не в змозі це все тримати та зберігати в собі, розуміти ці всі процеси і адекватно сприймати. Мені потрібен цей виплиск думок, слів, емоцій назовні. Хай це ніхто не прочитає, але я знаю, що цього позбулася, як позбуваються старого телевізора, непотрібних речей і коробок з-під взуття. Хоча така позиція, може, і не правильна. Останніми тижнями навіть спати не могла через свій переповнений внутрішній стан. Таке можливо?? У вас таке бувало хоча б раз у житті? Чи я знову все, як завжди, драматизую?

А за що мені любити цей блог? і знаєте, за можливісь викласти свої думки, переконатися в їх існуванні для мене, краще зрозуміти і пізнати себе, а вже потім думати над правильністю або ж хибністю моїх слів. Така собі матеріалізація думок на сторінках, щоправда, не паперу. Допомагає. Звільняю свій мозок, до того ж виписуюсь, навчаюся краще формулювати свої думки в слова, краще ці слова підбирати і більш розумно то все підносити. Останнім часом взагалі все частіше починаю думати та говорити російською. І мені це не подобається. Хоча інколи мою думку, емоцію або ж стан краще передає саме російське слово або словосполучсення. Що відбувається? можливо, я вже навіть підсвідомо себе відгороджую від того місця, де я є зараз, готую себе до змін, які вже ось-ось мають бути.

Стала не такою, як була раніше. І я це розумію. Дуже закрилася, навіть від самої себе. Можливо, іншим це не помітно, хоча ті, з ким я була більш відвертою, це зрозуміли. З багатьма я стала і справді НЕ відвертою, втомилася від порожніх розмов, тисячних розповідей про те, що зі мною відбувається, про що думаю, про мої події з життя та щось на кшталт цього. Я заблукала у своїх десяти "Я".

Я не можу розумно це пояснити. Всередині мене утворилася стіна, яку навіть я сама не хочу долати та руйнувати. 

Можливо, я занадто все сприймаю близько до серця та й взагалі сприймаю. Я не можу визначити, що хочу, кого хочу і що мені потрібно від життя загалом. Не знаю як, але в мені вживаються і справді десятки маленьких "особистостей", які мене всю розривають.
Втомилася. Хочу відпочинку від самої себе. Можна це влаштувати? Скажіть, як ви рятуєтесь?