Київські замітки.2
05.03.2020
Останній допис майже 6 місяці тому. Хм півроку. Запитаєте, де пропадала? А ось писати не хотілося, зовсім. Хоча і нотувала дещо, але ділитися ... Та завжди хочеться ділитися, ось тільки не думаю, що це комусь цікаво. Гаразд, зміни в житті провокують мене до написання і не "в шухляду". Поїхали 🤗
Я знову буду говорити з вами моїми уривками з життя.
17.09.19
Важко знаходитися біля Діми. Коли він мене хоче поцілувати, обійняти - відчуваю лише відразу і небажання робити це у відповідь. Лише коли розум вже не в силі контролювати все навколо - можу відключитися. Але це не є бажання поцілувати саме Діму - це бажання просто такої уваги і поцілунків. Ну чому все саме так. Все більше думаю про Богдана. Думки, душа поруч із ним. Не знаю, скільки і як довго це все буде тривати і тримати мене. Я не можу його відпустити. І не хочу. Помилка, що я пішла до нього? Ні, до цього прагнула я справжня. Я не розумію Дмитра. І не хочу вже розуміти. Ми з ним не пара. Тільки чому саме він у цій ролі? Щоб я згадала про себе нарешті або ж визначилася, що мені потрібно врешті-решт? Я не можу, коли він дихає біля мене, я задихаюся. Мені не подобаються його поцілунки. Я хочу бути не біля нього. І ось це я нарешті зрозуміла.
Мені починають снитися сни, де Діма жорстоко зі мною поводиться. Сьогодні - він кричав, здавлював моє обличчя і як результат - у мене ледь не випав зуб, а інший - відкололася його частинка. Я прокинулася в паніці, почала плакати, а він лежав поруч. Я його відсовувала від себе, а він навіть того не зрозумів. Як можна так спати? У таких позах? Потім заспокоїлася... Він постійно лежав біля мене, обнімав. А я ледь стримую крик від того, що в мене болить і серце, і душа поруч із ним. - Все це написано про Діму. А загалом стільки всього стається кожного дня, не зовсім приємного, хорошого... Та й багато написаного теж стосується його😔
17.09.19
Зранку 13 я прокинулася у Даши у Вишневому. Ось так просто. Вчора, ідучи зранку на роботу, я навіть і не думала, де опинюся вночі. Будувала плани, а вони всі не здійснилися. Одна запланована подія лише, яка перевернула той вечір. Яка потягнула зміни. Зараз їду на Академмістечко. О 3 ночі написала Дімі, що це кінець і так більше не можливо. А зранку прокинулася, а в грудях незрозуміле мені відчуття. Чи то страху, чи то звільнення і свободи, чи то спустошення, чи то розуміння, що помилилася, сказавши про кінець. Маю день. Не знаю, яким він буде і що принесе.
30.09.19
Я вирішила не втрачати ці стосунки. Так, інколи боляче, інколи тяжко та незрозуміло, інколи жорстоко, але цю людина обрала я. І значить, що я маю пройти цей шлях. Хотілося в один момент все покинути. Таких моментів було декілька. А слова про розірвання стосунків лунали двічі. І все закінчувалося твоїми обіймами і моїми "гаразд, побачимо, що буде далі". Леся сказала, щоб я спробувала полюбити. Це позбавлена смислу пропозиція, але щось в ній таки є. До мене раптом дійшло, що я сама особисто нічого не давала цим стосункам, або ж якусь дрібницю. Я хотіла турботи, уваги. Але натомість не віддавала нічого. Може, це логічно було, адже це була моя реакція на його вчинки, які були не прийнятні для мене, його поведінку. Та мене вже майже нічого не тримало. Але все ж, я залишалася з ним. Але слова подруги запали мені в пам'ять. Не завжди все складається ідеально та так, як ми хочемо. Люди різні, і мотивація вчинків і слів також різна. І все проконтролювати, простежити та вгадати також неможливо. Ось тут і суть. Не потрібно підганяти людину під ваші правила та думки. Саме цим я інколи грішила. Я хотіла, щоб усе було по-моєму. Я забула, що Діма, мій хлопець, інша людина, яка не є моїм рабом. А ще просто трохи більше віддавати і проявляти цієї уваги та ніжності у його бік.
15.10.19
15 жовтня мені здалося, що я повернулася на початок серпня. Чому? Я знову без роботи. Пішла сама, хоча тепер не знаю, що робити. В душі водночас декілька емоцій, а думок взагалі сила-силенна. Радість, відчуття свободи чомусь взялося нізвідки. Але і трохи сумно. Бо начебто знову відступила на крок назад, а чи може й більше. Хоча порівнюючи те, якою я приїхала до Києва, і якою я стала зараз - кроку назад немає, хіба що тільки вперед. Що ж, потрібно рухатися далі. Але зараз хочу собі дати трохи часу, аби хоч трішечки розібратися, що далі, та взагалі хто я і що хочу робити. Стільки всього, очі розбігаються, але в голові повністю хаос.
04.01.2020
Мені так шкода тих днів, коли ми не разом. Коли ранок, обід та вечір однаково байдужі. Я лягаю спати з думкою, що минув ще один день. А про що він був, коли ти не поруч - не знаю. Рутинні дії, звичайна їжа, хоч і смачна, але в самотності, перегляд телебачення або ж відео на YouTube - все це не має смислу. -
18.01.2020
Всім нам так хочеться любові. І всім нам так її не вистачає. Часом.
23.10.2020
Я маю все, що потрібно!
За тиждень до Дня народження мене накрила меланхолія. Я переживала через те, що нічого не здобула, ні в чому не реалізувалася, одним словом, не маю чогось такого, що "потрібно" мати в 24 роки. І з такими думками я проводила 24/7. Аж поки в один момент, ввечері після розмови з мамою я начебто подивилася на себе іншими очима! Абсолютно іншими. З'явилися сльози від усвідомлення того, якою ж дурною я була! У мене прекрасні батьки, я маю кохану людину, є близькі друзі, я здорова, а все інше - це тимчасові труднощі. А більшого нічого і не потрібно! Ні, єдине, що треба - це віра в себе. І менше порівнювати себе з тими іншими, інстаграмними людьми, які з'являються хоч і кожного дня в моєму житті, але вони не важливі для мене, не значимі.
Але і справді, щастя поруч. І це справді важче, аніж бути у постійному незадоволенні та стражданні... Мабуть, це і буде моїм завданням на наступний рік - відчувати щастя! І помічати його у кожному прожитому дні!
04.03.2020
Я нервуюся через те, що некомфортно себе почуваю на новому місці. Нова робота, нові обов'язки, нове оточення, яке мені абсолютно незнайоме та чуже. (Ну за декілька днів ми не можемо зблизитися). Або ж це лише я така - завжди у новому колективі відчуваю себе не у своїй тарілці...
А через це і роблю дурні помилки. Хоча насправді я розумію. І так, звісно, не все прекрасно знаю, бо лише декілька днів у цій сфері. Але через цю некомфортність, страх не те сказати, не те зробити (що в принципі можна виправити), не туди піти, не так стати - через усе це і мій страх, що я не впораюся, що це не для мене. Важко трохи. (Дуже!) Окрім всього вище перерахованого сама на себе тисну! Що ще більше робить мене не спроможною до цієї роботи, на мою думку... А ще гірше - я думаю, що так думають й інші про мене...
Вночі я відчула, що таке панічна атака. 😭😭😱Мені стало важко дихати, я почала раптово плакати. Поруч лежав Діма і спокійно спав. Я навіть не могла до нього щось сказати. Не думала, що йому це треба...але все по порядку. Я не знаю, куди йдуть ці стосунки. Здається, важкий період у нас затягнувся...
Про атаку... Я влаштовуюся на роботу. Точніше, влаштувалася. А переддень мені настільки було страшно! І це було жахливо. А сьогодні все пройшло майже легко. І це добре. Мене відпустило🙌
💭💭💭
А про Діму...про що можна говорити з людиною, яка на мої слова: "хотіла час з тобою разом провести" - відповідає: "аа, понятно", і йде пити пиво і дивитися щось на ютюбі. А ти, як дура, вкотре не зрозуміла, що для нього важливіше..😔
Останній допис майже 6 місяці тому. Хм півроку. Запитаєте, де пропадала? А ось писати не хотілося, зовсім. Хоча і нотувала дещо, але ділитися ... Та завжди хочеться ділитися, ось тільки не думаю, що це комусь цікаво. Гаразд, зміни в житті провокують мене до написання і не "в шухляду". Поїхали 🤗
17.09.19
Важко знаходитися біля Діми. Коли він мене хоче поцілувати, обійняти - відчуваю лише відразу і небажання робити це у відповідь. Лише коли розум вже не в силі контролювати все навколо - можу відключитися. Але це не є бажання поцілувати саме Діму - це бажання просто такої уваги і поцілунків. Ну чому все саме так. Все більше думаю про Богдана. Думки, душа поруч із ним. Не знаю, скільки і як довго це все буде тривати і тримати мене. Я не можу його відпустити. І не хочу. Помилка, що я пішла до нього? Ні, до цього прагнула я справжня. Я не розумію Дмитра. І не хочу вже розуміти. Ми з ним не пара. Тільки чому саме він у цій ролі? Щоб я згадала про себе нарешті або ж визначилася, що мені потрібно врешті-решт? Я не можу, коли він дихає біля мене, я задихаюся. Мені не подобаються його поцілунки. Я хочу бути не біля нього. І ось це я нарешті зрозуміла.
Мені починають снитися сни, де Діма жорстоко зі мною поводиться. Сьогодні - він кричав, здавлював моє обличчя і як результат - у мене ледь не випав зуб, а інший - відкололася його частинка. Я прокинулася в паніці, почала плакати, а він лежав поруч. Я його відсовувала від себе, а він навіть того не зрозумів. Як можна так спати? У таких позах? Потім заспокоїлася... Він постійно лежав біля мене, обнімав. А я ледь стримую крик від того, що в мене болить і серце, і душа поруч із ним. - Все це написано про Діму. А загалом стільки всього стається кожного дня, не зовсім приємного, хорошого... Та й багато написаного теж стосується його😔
17.09.19
Зранку 13 я прокинулася у Даши у Вишневому. Ось так просто. Вчора, ідучи зранку на роботу, я навіть і не думала, де опинюся вночі. Будувала плани, а вони всі не здійснилися. Одна запланована подія лише, яка перевернула той вечір. Яка потягнула зміни. Зараз їду на Академмістечко. О 3 ночі написала Дімі, що це кінець і так більше не можливо. А зранку прокинулася, а в грудях незрозуміле мені відчуття. Чи то страху, чи то звільнення і свободи, чи то спустошення, чи то розуміння, що помилилася, сказавши про кінець. Маю день. Не знаю, яким він буде і що принесе.
30.09.19
Я вирішила не втрачати ці стосунки. Так, інколи боляче, інколи тяжко та незрозуміло, інколи жорстоко, але цю людина обрала я. І значить, що я маю пройти цей шлях. Хотілося в один момент все покинути. Таких моментів було декілька. А слова про розірвання стосунків лунали двічі. І все закінчувалося твоїми обіймами і моїми "гаразд, побачимо, що буде далі". Леся сказала, щоб я спробувала полюбити. Це позбавлена смислу пропозиція, але щось в ній таки є. До мене раптом дійшло, що я сама особисто нічого не давала цим стосункам, або ж якусь дрібницю. Я хотіла турботи, уваги. Але натомість не віддавала нічого. Може, це логічно було, адже це була моя реакція на його вчинки, які були не прийнятні для мене, його поведінку. Та мене вже майже нічого не тримало. Але все ж, я залишалася з ним. Але слова подруги запали мені в пам'ять. Не завжди все складається ідеально та так, як ми хочемо. Люди різні, і мотивація вчинків і слів також різна. І все проконтролювати, простежити та вгадати також неможливо. Ось тут і суть. Не потрібно підганяти людину під ваші правила та думки. Саме цим я інколи грішила. Я хотіла, щоб усе було по-моєму. Я забула, що Діма, мій хлопець, інша людина, яка не є моїм рабом. А ще просто трохи більше віддавати і проявляти цієї уваги та ніжності у його бік.
15.10.19
15 жовтня мені здалося, що я повернулася на початок серпня. Чому? Я знову без роботи. Пішла сама, хоча тепер не знаю, що робити. В душі водночас декілька емоцій, а думок взагалі сила-силенна. Радість, відчуття свободи чомусь взялося нізвідки. Але і трохи сумно. Бо начебто знову відступила на крок назад, а чи може й більше. Хоча порівнюючи те, якою я приїхала до Києва, і якою я стала зараз - кроку назад немає, хіба що тільки вперед. Що ж, потрібно рухатися далі. Але зараз хочу собі дати трохи часу, аби хоч трішечки розібратися, що далі, та взагалі хто я і що хочу робити. Стільки всього, очі розбігаються, але в голові повністю хаос.
04.01.2020
Мені так шкода тих днів, коли ми не разом. Коли ранок, обід та вечір однаково байдужі. Я лягаю спати з думкою, що минув ще один день. А про що він був, коли ти не поруч - не знаю. Рутинні дії, звичайна їжа, хоч і смачна, але в самотності, перегляд телебачення або ж відео на YouTube - все це не має смислу. -
18.01.2020
Всім нам так хочеться любові. І всім нам так її не вистачає. Часом.
23.10.2020
Я маю все, що потрібно!
За тиждень до Дня народження мене накрила меланхолія. Я переживала через те, що нічого не здобула, ні в чому не реалізувалася, одним словом, не маю чогось такого, що "потрібно" мати в 24 роки. І з такими думками я проводила 24/7. Аж поки в один момент, ввечері після розмови з мамою я начебто подивилася на себе іншими очима! Абсолютно іншими. З'явилися сльози від усвідомлення того, якою ж дурною я була! У мене прекрасні батьки, я маю кохану людину, є близькі друзі, я здорова, а все інше - це тимчасові труднощі. А більшого нічого і не потрібно! Ні, єдине, що треба - це віра в себе. І менше порівнювати себе з тими іншими, інстаграмними людьми, які з'являються хоч і кожного дня в моєму житті, але вони не важливі для мене, не значимі.
Але і справді, щастя поруч. І це справді важче, аніж бути у постійному незадоволенні та стражданні... Мабуть, це і буде моїм завданням на наступний рік - відчувати щастя! І помічати його у кожному прожитому дні!
04.03.2020
Я нервуюся через те, що некомфортно себе почуваю на новому місці. Нова робота, нові обов'язки, нове оточення, яке мені абсолютно незнайоме та чуже. (Ну за декілька днів ми не можемо зблизитися). Або ж це лише я така - завжди у новому колективі відчуваю себе не у своїй тарілці...
А через це і роблю дурні помилки. Хоча насправді я розумію. І так, звісно, не все прекрасно знаю, бо лише декілька днів у цій сфері. Але через цю некомфортність, страх не те сказати, не те зробити (що в принципі можна виправити), не туди піти, не так стати - через усе це і мій страх, що я не впораюся, що це не для мене. Важко трохи. (Дуже!) Окрім всього вище перерахованого сама на себе тисну! Що ще більше робить мене не спроможною до цієї роботи, на мою думку... А ще гірше - я думаю, що так думають й інші про мене...
Вночі я відчула, що таке панічна атака. 😭😭😱Мені стало важко дихати, я почала раптово плакати. Поруч лежав Діма і спокійно спав. Я навіть не могла до нього щось сказати. Не думала, що йому це треба...але все по порядку. Я не знаю, куди йдуть ці стосунки. Здається, важкий період у нас затягнувся...
Про атаку... Я влаштовуюся на роботу. Точніше, влаштувалася. А переддень мені настільки було страшно! І це було жахливо. А сьогодні все пройшло майже легко. І це добре. Мене відпустило🙌
💭💭💭
А про Діму...про що можна говорити з людиною, яка на мої слова: "хотіла час з тобою разом провести" - відповідає: "аа, понятно", і йде пити пиво і дивитися щось на ютюбі. А ти, як дура, вкотре не зрозуміла, що для нього важливіше..😔
Коментарі
Дописати коментар